5 способів, як журналіст може (і має) просувати власні тексти

Ділиться Ганна Курцановська зі Свої.City

Я Ганна Курцановська, журналістка з Донецька і зараз мешкаю у Києві. Вже чотири роки я пишу історії людей для онлайн-журналу про схід Свої.Сity За цей час на сайті вийшло 286 моїх публікацій. Якщо зайдете на мої сторінки в соцмережах, то дізнаєтеся, що у мене є син Леонтій, карликова такса Марсель і улюблена робота. У всіх цих темах маю прихильників. Про сина та песика поговоримо якось потім, а зараз — про роботу і про те, як я пропускаю власні тексти у власних соцмережах (і не тільки).

Зараз я активна у двох соцмережах: в Instagram створюю сторізи (подивіться актуальні), які одразу експортуються й у Facebook. Там вже роблю повноцінні дописи. Це можуть бути анонси статей (рідко) або презентація вже самого матеріалу з посиланням на сайт (дуже часто).

Неочікуваним відкриттям з початку повномасштабного вторгнення для мене став Інстаграм, контент в якому кардинально змінився. І тепер 90% тем, з яких виходять статі, я знаходжу саме в цій соцмережі. На кого я підписана? Це рідні полеглих героїв, тих, хто в полоні або звільнені, чинні військові, переселенці, підприємці, волонтери різних напрямків тощо. Раніше я шукала людей, про яких хотіла б написати. А згодом навпаки — люди самі пропонували теми для матеріалів.

Порада для редакторів: мотивуйте журналістів промотувати власні тексти збільшенням гонорару в залежності від кількості переглядів.

Отже, як я промотую свої статті в соціальних мережах.

Спосіб 1: Обережно, анонси. Та як краще постити текст у Facebook

Роблю анонси рідко, а раптом матеріал не вийде

Здебільшого вони в сторізах. Виставляю цікаву світлину, наприклад, з розмальованим протезом нижньої кінцівки, написала цитату і тегнула людину. Не знаю, який відсоток натискає на тег, але я серед тих, хто перейде і подивиться, хто ж це. До речі, так завдяки своїй професійній цікавості знаходжу майбутніх героїв для історій.

Чому рідко роблю анонси? По-перше, я не впевнена на 100 відсотків, що стаття вийде. А навіщо тоді «прогрівати» аудиторію, щоб потім не дати обіцяного. Бували випадки, що матеріал вже готов відправитися на редакторську пошту, але треба деякі моменти узгодити з головним героєм. А він, почитавши, каже: «Давайте випустимо трохи пізніше», «Я передумав», «Не на часі» тощо.

По-друге, між анонсом та виходом статті може пройти від кілька днів (в кращому випадку) до двох тижнів (бувало і таке). Я і сама встигаю забувати про той матеріал, а що вже казати за читачів.

По-третє, колеги не дрімають і можуть перехопити героя (сміюся).

Більшість моїх історій в Facebook я публікую в день виходу матеріалу. Це не формат підводки з сайту + прев’ю посилання з сайту, так це не працює. Зазвичай я використовую фото, емоційну підводку на кілька абзаців про героя і нашу з ним взаємодію під час підготовки матеріалу. І вже в кінці поста даю посилання на текст на сайті. Навіть якщо це не конвертується в перегляди на сайті, дуже часто історії активно репостять, деякі з них стають вірусними.

Спосіб 2: Більше, більше сторіз

Все просто, а головне — інформативно

Активно використовувати сторізи у своїй роботі почала з початком повномасштабного вторгнення. Тоді ж я повноцінно зайшла в Інстаграм. Зробила папки, куди складаю сторіси зі своїми матеріалами.

Щодо сторізів, вони, як на мене, досить прості. Без монтажу (відео рідко використовую), без використання спеціальних програм з шрифтами та ефектами. Користуюся тільки тим, що закладено в стандартній версії Інстаграму. На створення сторізів витрачаю мінімум часу, до 10 хвилин.

Зазвичай свої історії промотую у двох-трьох сторізах. Фото, цитати, значущі частини тексту. Раніше були скріншоти початку статті із своїм ім’ям та прізвищем. Потім відійшла від цього. А з недавнього часу почала креативити з активним посиланням на сайт. Було просто «SVOI.CITY». А зараз «Вижили, але..» — це про людей, які були скалічені уламками російської ракети на вокзалі в Краматорську. Або «5 грамів незламності» — про браслети з останньої партії сталі з металургійного гіганта «Азовсталь».

Спосіб 3. Взаємодія з героями

Не треба тегати всіх без розбору

Активно мої сторізи поширюють і герої, і ті, кого я тегаю. Головне — не всіх одразу відмічати в сторізах, а тих, «хто в темі». Якщо сторізи розповідають про військових, наприклад, про бійців «Азову», то відмічаю сторінки, близькі до полку, інших азовців, військових волонтерів. Якщо пишу історію про вцілілих в блокаді маріупольців, тоді в сторісах згадую їхніх земляків, кому близька ця тема, хто пережив подібне.

Тому треба мати «віртуальну картотеку» і знати, які теми у людей з цієї картотеки в пріоритеті. До речі, також ці люди поширюють інші цікаві дописи або сторізи. Тому вони можуть бути джерелом цінної інформації, з якої надалі вийде ексклюзивна історія.

Також варто поширювати посилання на ваші історії в коментарях до дописів інших користувачів про цих людей.

Спосіб 4. Тематичні/регіональні групи

Тут підтримують, але і срачів не уникнути

В групах Facebook періодично роблю промо своїх історій. Але перш ніж стаття з’явиться в стрічці, треба, щоб вона спочатку сподобалася адміністратору. Тому в групи здебільшого відправляю матеріали, на які дасть «добро» адмін і в коментарях не почнеться вакханалія.

Пам’ятаю, як запостила в групу, де тусуються українці, які переїхали в Швецію як до повномасштабної війни, так і після. Що там під дописом почалося! Хоча героїня в статті просто розповіла про своє життя та про плюси і мінуси в цій країні з її точки зору. І допис знесли.

В групах добре заходять історії про земляків та землячок, які попри всі негаразди на новому місті відновлюють виробництво, розвиваються, допомагають іншим. В такі складні часи людям хочеться прочитати, окрім поганих новин, щось життєствердне.

Спосіб 5. Повернення до історій

Продовжую спостерігати за життям своїх героїв

Майже всі героїв матеріалів стали для мене віртуальними знайомими, від яких я не відписуюся, а продовжую цікавитися їхнім життям. Наприклад, Настя, яка під час теракту на вокзалі в Краматорську отримала важке поранення і втратила ногу. Вона зараз на реабілітації у Німеччини та вчиться ходити з протезом. Азовець, який був поранений в Маріуполі й зараз знову повернувся до служби, а нещодавно зробив пропозицію своїй дівчинці. Обов’язково слідкую за рідними полонених і з нетерпінням чекаю на звістку про звільнення.

Про всі значущі події в житті своїх героїв та героїнь розповідаю в сторізах і даю посилання на статтю, яка виходила раніше. Це хороший привід ще раз повернутися до історій.