Як журналістам спілкуватися з рідними загиблих та не травмувати їх, пояснює психологиня

Працюючи з темами загиблих, завдання журналіста не лише здобути інформацію, але й потурбуватися про психоемоційний стан рідних загиблих, свій власний стан та меседжі, які в підсумку дійдуть до аудиторії.

Добре розуміти, де межа дозволеного, пам’ятати, що мета тексту — вшанувати загиблих, а не травмувати рідних та читачів.

За порадами, як журналістам коректно розмовляти з родичами та близькими загиблих, команда платформи пам’яті Меморіал, яка працює з цим щодня, звернулася до психотерапевтки, авторки книги “В моменти, коли” Оксани Верховод. Ділимося ними у тексті нижче.

Почнемо з того, як правильно висловити співчуття чужій людині.

А точніше: з того, чого точно НЕ ВАРТО говорити чи робити:

❌ Давати оцінку та інтерпретацію переживанню чи горю людини: “Те, що ви переживаєте, не побажаєш і ворогу”, “Ви переживаєте таку страшну втрату”, “Бідна ви жінка”;

❌ Порівнювати (навіть, якщо ви хочете зробити це на користь людини, з якою спілкуєтесь): “Бачу, що ви тримаєтесь. Інший на вашому місці, може і говорити б не зміг”, “Ви втратили близьку людину, друга. І це так боляче. Але добре, що не сина чи доньку, як тисячі матерів зараз, бо це в сто разів важче”;

❌ Намагатися заспокоювати через інструкції чи поради: “Перестаньте плакати. Ви собі тільки гірше робите”, “Не побивайтеся так, краще помоліться з нього”.

Висловити співчуття можна через фрази:

✅ Співчуваю вашій втраті;

✅ Дозвольте виразити мої співчуття вам;

✅ Я можу лише уявити, як вам зараз непросто;

✅ Бачу/чую, як вам боляче;

✅ Розділяю ваш біль.

Важливу роль відіграє більше навіть не те, що ми говоримо, а як.

Які питання не можна ставити рідним загиблих?

Межа для кожного буде різною, тому варто проговорити наперед. Наприклад, так: “Якщо якісь із моїх запитань видадуться для вас зараз занадто складними або особистими, просто скажіть про це, ми їх пропустимо взагалі або повернемося до них пізніше. Добре?”

Людина, яка переживає втрату, може не лише плакати, але й відчувати агресію. Ця агресія може бути спрямована в бік журналіста.

Що робити, коли людина плаче під час розмови?

Коли ви слухаєте і даєте людині відчуття безпеки, вона може відчути готовність проявити почуття і почати плакати. В такому випадку важливо виразити співчуття, але і повернути людину в стан дорослого, простіше кажучи, зробити комплімент: “бачу, що вам важко, але ви тут переді мною, ви цим ділитесь і це говорить про вашу велику силу, це викликає повагу”.

Після вираження підтримки людині можна запитати, чи може вона продовжити розмову.

Як реагувати на різкі чи агресивні відповіді?

• Найперше, попіклуйтесь про свою безпеку. Це стосується, як фізичної безпеки, так і психологічної. Дистанціюйтесь, проговоріть собі внутрішньо, що ця агресія НЕ ПРО ВАС І НЕ ДЛЯ ВАС. Так людина наразі захищається від свого болю. Але її гнів — не для вас і не ви причина її почуттів.
• Якщо можете продовжувати розмову, можете сказати у відповідь: “Я бачу, що ви розгнівані / дуже сильно злитеся. Повірте, я не маю наміру розхитувати ваш біль / Я не хочу завдавати вам ще більшого болю. Тому, можливо, ми можемо поспілкуватися пізніше, коли ви відчуватимете готовність? Я можу вам зателефонувати / написати через кілька днів?”
• Якщо людина дає згоду поговорити пізніше, запитайте, коли або просто скажіть: “Домовились. Я зв’яжуся з вами через кілька днів (через тиждень тощо). Дякую за готовність до співпраці”.

Які невербальні прийоми можуть допомогти провести розмову?

• Попіклуйтеся про свій комфорт, буде важко подбати про розслаблення людини, якщо ви самі у напрузі, тому потурбуйтеся, щоб вам було зручно сидіти чи стояти, щоб вашому тілу було комфортно, щоб ви нормально дихали, а не поверхово, затамувавши подих.
• Підтримуйте зоровий контакт з людиною.
• Говоріть не поспішаючи, з паузами між словами, трохи стишеним голосом.
• Запропонуйте людині чаю чи води.
• Запитайте, на якій відстані людині буде безпечно сидіти поруч з вами (важливо, щоб ця дистанція психологічно відчувалася безпечною).

І на останок: якщо людина тримається в напрузі, їй це заважає говорити, вона закривається, можна зробити це видимим і почати розмову з цього.

Працюючи з морально складними темами, журналістам важливо не забувати турбуватися про себе, свій якісний відпочинок та відновлення.