Людям потрібні люди: що я зрозуміла за час роботи із журналістами-медіаторами
Як журналістам об’єднати мешканців свого міста і разом створити організацію, яка змінюватиме громаду на краще? Як медійнику стати посередником між жителями, які весь час потерпають від обстрілів, і нормальним життям? Про це розповідає Марта Ониськів — менторка проєкту “Медіатори” від Агенції медійного росту “АБО”.
Протягом кількох місяців “АБО” працювала над створенням мережі журналістів прифронтових регіонів, які стали б зв’язковим містком між владою і громадою. Їхня робота посередників — медіація — мала налагодити проблему в комунікації, яка часто виникає між мешканцями, громадськими активістами, представниками бізнесу з однієї сторони і владою з іншої.
Журналісти-медіатори в першу чергу мали бути амбасадорами свого міста — любити, популяризувати його, прагнути змінити на краще. Як реалізувати останнє, медійників навчали експерти на вебінарах і кампусах.
В рамках проєкту “Медіатори” я працювала з двома дуже різними редакціями. Одна діє в громаді, яка щодня потерпає від обстрілів — Нікополь.City, інша ж функціонує у відносному спокої — ЮжкаNews.City.
Вважаю, що медіація журналістів в обидвох редакціях відбулася, але вийшла зовсім різною.
***
Найперше я хочу розповісти про Нікополь. Коли мені сказали, що працюватиму з Нікополь.City, стало страшно. Що можна писати про місто, яке постійно обстрілюють? Як медіаторам зробити зрушення в громаді, головне завдання якої — вижити?
Страх і невідання підсилювали відео в мережі про теперішнє цього міста. Здавалося, журналісти-медіатори і прифронтовий Нікополь — це щось непоєднуване.
Та за час роботи з журналістками Нікополь.City я встигла захопитися цим живучим містом. Воно для мене більший зразок незламності, ніж фігурка, яка встояла на полиці розбомбленого будинку.
Місто продовжує жити попри все. Жити — це слово ідеально підходить Нікополю. Після кожного обстрілу комунальні служби стараються якнайшвидше прибрати і полатати все, що може нагадувати про війну. За це мешканці їм страшенно вдячні.
Поліцейські, пожежники, медики і загін швидкого реагування Нікополя працюють єдиною командою: створили спільну лінію зв’язку і разом ліквідовують наслідки обстрілів. І навіть під час найбільшої небезпеки проявляють людяність: поліцейські і пожежники намагаються уберегти медиків і часто їхню роботу беруть на себе.
Про це писали наші медіаторки. Вони не тільки брали інтерв’ю у поліцейського, але й одягали бронежилет і каску та їхали з рятувальниками на місце прильотів. Аудиторії зовні журналістки показали, з чим щодня стикається Нікополь, місцевій — що вони не самотні в тому, що коїться навколо.
Медіаторки Анна Целуйко та Дар’я Федорещенко давали нікопольцям відчуття нормальності, пишучи про бізнеси, які продовжують працювати, проводячи експрес-опитування на вулицях і круглі столи. Саме завдяки їх матеріалам, містяни дізналися про кафе, яке продовжує працювати, і почали частіше ходити до нього. А я дізналася, що нікопольці дуже люблять квіти і продовжують їх купувати навіть в умовах постійних обстрілів.
Під час експрес-опитувань жителі міста жодного разу не жалілися на “несправедливе” відключення електроенергії. Натомість, завжди знаходився хтось, хто безапеляційно вірив у перемогу. Такої віри я не зустрічала ніде.
Вважаю, що медіатори для Нікополя відбулися. Не у класичному вигляді, а як посередники між жителями міста, яке постійно обстрілюють, і світом, який їх захищає та повертає до нормального життя.
***
Робота з ЮжкаNews.City була геть іншою. Коли вперше почула про Южноукраїнськ, уявила дуже індустріальне місто, яке не позбулося радянської спадщини. Коли прочитала матеріали про нього, то здавалося, що крім розбитих доріг, поганих тротуарів, відсутності пандусів там немає нічого. Працювати над проблемами треба — це одне із завдань журналіста-медіатора. Але невже ситуація з Южноукраїнськом така плачена?
Я не хотіла в це вірити, а тому почала шукати інформацію про місто в мережі. Крім Південноукраїнської АЕС та індустріальних ландшафтів, я побачила Південний Буг, пляж і неймовірної краси каньйон. Читаючи глибинні інтерв’ю, розуміла, що южноукраїнці люблять своє компактне і затишне місце. То чому не писати про це? Чому не бути амбасадорами свого міста? Чому не бачити й прекрасне в ньому, крім недоліків?
Ці думки підхопили журналістки-медіатори Наталя Кравець і Ганна Волошина та почали розвивати їх у ЮжкаNews.City. Таким чином на сайті з’явилися матеріали з нацекспертами, які мали досвід розвитку туризму у невеликих містечках: Ігорем Чавою, Іриною Шимушовською з Дрогобича.
На вулицях медіаторки запитували людей: чи треба розвивати туризм у Южноукраїнську, що варто змінити на місцевому пляжі, міських парках. Писали, знімали відео про цікаві місця в Южноукраїнську і громаді. Коротше кажучи: не завжди свідомо готували грунт.
Коли ж оголосили про проведення круглого столу на тему розвитку туризму в Южноукраїнській громаді, на нього прийшло немало людей, зацікавлених у цьому. Як виявилося, вони носили у своїй голові ідею “а може розвивати туризм у місті?”. Проте, чекали поштовху, щоб рухатися далі.
Ним виявилися медіатори і редакція ЮжкаNews.City. Під час круглого столу редакторка Лариса Мініна запропонувала: “А давайте заснуємо громадську організацію і виграємо для Южноукраїнська грант на мільйон?”. В учасників запалилися очі: “А давайте!” І процес пішов.
Вже через два дні ці люди зібралися у редакції, щоб обговорити статут майбутньої ГО. Назвати її вирішили “Гард туристичний”. Наразі всі необхідні документи знаходяться в державного реєстратора. Очікуючи відповіді, засновники майбутнього “Гарду туристичного” організовують фестиваль у Южноукраїнську з велопробігом, крафтовою продукцією, різноманітними виступами і конкурсами до дня туризму — 27 вересня.
Виявилося, що мешканці Южноукраїнська хотіли змін, були готові до них, їм треба було лише майданчика, який їх об’єднає і підштовхне до наступних дій. Ним стали медіатори і редакція ЮжкаNews.City.
