Від війни до перезапуску медіа. Одна історія роботи з локальними редакціями
Київська журналістка і менторка Агенції медійного росту «Або» Ольга Омельянчук розповідає, як почала працювати з регіональними виданнями і чому вони її навчили.
Вперше близько я зіштовхнулася з регіональними медіа сім років тому. Весною 2014-го, коли російські гібридні сили почали захоплювали міста на Донбасі, а Крим уже був анексований, загальнонаціональним виданням довелося оперативно шукати кореспондентів на місцях. Першою мені тоді зголосилася допомогти журналістка зі Слов’янська, а далі пул медійників сам собою розширився.
Зрештою, фото та відео з «зеленими чоловічками» та їх найманцями нам передавали й прості люди — ті, хто, через власну небайдужість, став фіксером. Десятки громадянських журналістів, об’єднаних спільним горем, у 2014-му розкрилися рішучими та стійкими людьми, для яких фіксація тих подій була не тільки справою честі, а й питанням виживання — на кону стояли їх рідні міста. Частина з яких, на жаль, досі залишається в окупації.
Тепер, у 2021-му, регіональні медіа розкрилися мені геть з іншого боку. Без скрутних обставин, але з бажанням перезапустити колись комунальні видання та зробити з них локальні редакції нового рівня.
Після кількох етапів відбору бажаючих приєднатися до мережі The City, під моє менторство потрапили дві редакції — з Городка Хмельницької області та Рахова, що на Закарпатті. Зовсім різні, з різною кількістю людей, з різними технічними можливостями та навантаженням поза сайтом (в одних є ще газета, інші ж займаються також радіо і телебаченням), вони одночасно і неочікувано завзято включилися у роботу.
Скажіть мені рік тому, що цілий сайт буде витягувати одна-єдина журналістка — не повірила б. Як і не повірила б, що у перші два тижні існування можна продати банерну рекламу, за день навчитися «з нуля» монтувати кепшн-відео, розібратися у публічних закупівлях, тому що «ми маємо знати, куди витрачаються бюджетні кошти» і навіть прийняти, що не місцева влада має диктувати новини, а самі медійники повинні щодня шукати інформаційні приводи.
Що мені показали локальні медіа?
- Шукати інформаційні приводи у невеликих населених пунктах важче. По-перше, тут банально не так багато подій. По-друге, місцева влада, та й самі люди, часто не налаштовані сприяти журналістам, щоб вони самі відшуковували новинні приводи.
- Знати всіх на місці — добре і одночасно погано. Нерідко журналісти локальних видань стають заручниками ситуацій та не можуть розмежувати особисте і робоче. Як наслідок, може страждати об‘єктивність й можливість критично подивитися на ситуацію.
- У регіонах добре розвивається громадянська журналістика. Людям із сіл та невеликих містечок важливо бути залученими у життя громади, а це можливо реалізувати, у тому числі, за допомогою локальних медіа. Свідомо чи ні, але місцеві, скажімо, десь у глухих селищах, стають фіксерами: фотографують, знімають на відео і передають редакціям дійсно важливі новини.
- На відміну від більшості журналістів національних видань, у регіонах, як правило, хочуть вчитися. Не просто позитивно реагують на пропозицію пройти тренінг — вони й самі шукають можливості саморозвитку.
Це попередній висновок і, певно, досить поверхневий, але мені здається: якщо мати окрему людину, на місцях легше продавати рекламу. Місцеві видання пропонують цілком притомні ціни, «б‘ють» у цільову аудиторію на місці і часто особисто знайомі з потенційними рекламодавцями.
Перший тиждень я не просто звикала до локальних редакцій — мені було дійсно важко. Тому що разом із суто творчим процесом, постійно маєш думати про те, як розкрутити Фейсбук, які формати підібрати на сайт і, зрештою, як навчитися заробляти — на вічному ентузіазмі не витягнеш. Мені би дуже хотілося розповісти про те, що все погане вже позаду, але насправді більшість викликів ще попереду.
І в цьому також є свій кайф. Я вчуся разом із локальними редакціями. Ми разом опановуємо комерційну складову медіа і SEO. А ще я прокачую свої менеджерські скіли, трохи вчу закарпатський діалект і мрію, щоб у Рахова та Городка, нових членів мережі The City, з’явилися рекламні відділи та сотні тисяч переглядів. Тому що локальний — не означає поганий. Локальний — це про унікальність та самобутність.
Вам також може бути цікаво:
Я на 2 месяца окунулся в работу региональных медиа на востоке Украины. И вот что понял
