Від війни до перезапуску медіа. Одна історія роботи з локальними редакціями

Київська журналістка і менторка Агенції медійного росту «Або» Ольга Омельянчук розповідає, як почала працювати з регіональними виданнями і чому вони її навчили.

Вперше близько я зіштовхнулася з регіональними медіа сім років тому. Весною 2014-го, коли російські гібридні сили почали захоплювали міста на Донбасі, а Крим уже був анексований, загальнонаціональним виданням довелося оперативно шукати кореспондентів на місцях. Першою мені тоді зголосилася допомогти журналістка зі Слов’янська, а далі пул медійників сам собою розширився.

Зрештою, фото та відео з «зеленими чоловічками» та їх найманцями нам передавали й прості люди — ті, хто, через власну небайдужість, став фіксером. Десятки громадянських журналістів, об’єднаних спільним горем, у 2014-му розкрилися рішучими та стійкими людьми, для яких фіксація тих подій була не тільки справою честі, а й питанням виживання — на кону стояли їх рідні міста. Частина з яких, на жаль, досі залишається в окупації.

Тепер, у 2021-му, регіональні медіа розкрилися мені геть з іншого боку. Без скрутних обставин, але з бажанням перезапустити колись комунальні видання та зробити з них локальні редакції нового рівня.

Після кількох етапів відбору бажаючих приєднатися до мережі The City, під моє менторство потрапили дві редакції — з Городка Хмельницької області та Рахова, що на Закарпатті. Зовсім різні, з різною кількістю людей, з різними технічними можливостями та навантаженням поза сайтом (в одних є ще газета, інші ж займаються також радіо і телебаченням), вони одночасно і неочікувано завзято включилися у роботу.

Скажіть мені рік тому, що цілий сайт буде витягувати одна-єдина журналістка — не повірила б. Як і не повірила б, що у перші два тижні існування можна продати банерну рекламу, за день навчитися «з нуля» монтувати кепшн-відео, розібратися у публічних закупівлях, тому що «ми маємо знати, куди витрачаються бюджетні кошти» і навіть прийняти, що не місцева влада має диктувати новини, а самі медійники повинні щодня шукати інформаційні приводи.

Що мені показали локальні медіа?

  • Шукати інформаційні приводи у невеликих населених пунктах важче. По-перше, тут банально не так багато подій. По-друге, місцева влада, та й самі люди, часто не налаштовані сприяти журналістам, щоб вони самі відшуковували новинні приводи.

Це попередній висновок і, певно, досить поверхневий, але мені здається: якщо мати окрему людину, на місцях легше продавати рекламу. Місцеві видання пропонують цілком притомні ціни, «б‘ють» у цільову аудиторію на місці і часто особисто знайомі з потенційними рекламодавцями.

Перший тиждень я не просто звикала до локальних редакцій — мені було дійсно важко. Тому що разом із суто творчим процесом, постійно маєш думати про те, як розкрутити Фейсбук, які формати підібрати на сайт і, зрештою, як навчитися заробляти — на вічному ентузіазмі не витягнеш. Мені би дуже хотілося розповісти про те, що все погане вже позаду, але насправді більшість викликів ще попереду.

І в цьому також є свій кайф. Я вчуся разом із локальними редакціями. Ми разом опановуємо комерційну складову медіа і SEO. А ще я прокачую свої менеджерські скіли, трохи вчу закарпатський діалект і мрію, щоб у Рахова та Городка, нових членів мережі The City, з’явилися рекламні відділи та сотні тисяч переглядів. Тому що локальний — не означає поганий. Локальний — це про унікальність та самобутність.

Вам також може бути цікаво:

10 порад локальним редакціям

Я на 2 месяца окунулся в работу региональных медиа на востоке Украины. И вот что понял

--

--

Поради для регіональних редакторів та журналістів на реальних прикадах

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store
Агенція медійного росту "Або"

Поради для регіональних редакторів та журналістів на реальних прикадах